У кризу людям не до покупки прикрас. Як вдалося з'ясувати «», Одеський ювелірний завод простоює вже більше місяця, його склади переповнені нереалізованою продукцією, а працівники сидять без зарплати.
Безгрошів'я
За Союзу Одеський ювелірний завод вважався одним з найбільших у країні. Тоді тут працювало понад дві тисячі осіб, зараз у штаті підприємства - всього дві сотні майстрів
- Робота на нашому заводі вважалася елітною, як сама професія - розповідає працівник пілка Антон, - Сьогодні це практично рабська праця, ювеліри безправні. Особливо напружують штрафи. Приміром, у початківців закріпник, у тих, хто закріплює камені у виробі, камені часто "вистрілюють" - вилітають з паза. Тоді бідоласі доводиться рачки повзати і шукати камінь по цеху. Штраф - ринкова ціна каменю. У закріпник середня зарплата 2000 гривень. Ринкова вартість діаманта - 100-150 доларів. Не знайшов - «потрапив» майже на всю зарплату.
Власникам пілка - ЗАТ «Аурум» - належить також торговий дім «Одеський ювелірний завод». Останній набуває виріб, що виходить із заводського конвеєра, за собівартістю - 100 гривень / грам, - і продає за вдвічі більшу ціну. Виручені таким чином гроші осідають у кишенях торговців, підприємству ж дістаються копійки. Тому рівень зарплат там не дуже який.
Наприклад, шліфувальник отримує стільки, скільки прибиральниця -1000 гривень.
Проте зараз людям не дають і цих грошей. За словами працівників заводу, пілка коштує трохи більше місяця, але перебої із зарплатою почалися набагато раніше. Так, лютневі гроші ювеліри з працею вибили тільки в кінці березня.
- У травні нам обіцяють дати матеріальну допомогу в розмірі 60 гривень. - Говорить Антон. - Доведеться звільнятися.
Однак знайти зараз роботу за фахом дуже складно - криза, хай їй грець.
- В Одесі працює менше 30% приватних цехів і майстерень, та й ті займаються в основному ексклюзивними роботами на замовлення.
Дорогоцінний ремесло
Процес виготовлення ювелірних прикрас починається з первинної виливки - каста. Вже по ньому відливають так звану «ливарню гроно», на якій розташовано декілька одиниць майбутнього шедевра.
Прикраси "відбивають", акуратно відділяючи один від одного, і віддають на монтаж. У руках фахівця розрізнені частини майбутнього шедевра з'єднуються, перетворюючись на заготівлю, яку спочатку віддають в пробірну палату, де на неї ставлять пробу, а потім у руки шліфувальників - вони роблять поверхню металу гладкою.
Потім виріб потрапляє в руки до закріпник, які фіксують на ньому штучні або натуральні мінерали, після чого прикраса повторно шліфують. Потім його упаковують і відправляють в магазин.
- Іноді, в залежності від моделі, виріб можуть піддати радірованію - відбілюванню металу, - діляться секретом майстра. - І продають як біле золото, хоча всередині воно залишається червоним.
Сьогодні ціни на золото такі: лом - 150 гривень / грам, у виробі - від 200 до 300 гривень / грам. Все залежить від якості металу. В основному українські ювеліри купують золото в Росії, хоча за радянських часів чимало дорогоцінного металу видобувалося на трьох золотоносних шахтах, розташованих на півночі Одеської області.
Переїзд
За деякими даними, Одеський ювелірний завод незабаром переїде. Нове приміщення розташоване, нібито, на вулиці Маршала Жукова.
Переїзд є вимушеною мірою - у пілка закінчується договір оренди комплексу будівель в центрі міста, на Софіївській вулиці. Раніше тут розташовувався чоловічий монастир.
- Церква здавала землю і будівлі заводу до тих пір, поки він справляв церковну атрибутику - розп'яття, іконостаси та інші предмети культу - розповідає майстер Віталій. - Після зміни керівництва пілка співробітництво припинилося, з цієї причини зараз будуються цеху на Таїрово.
Поговорити з керівництвом пілка «» не вдалося - воно вперто уникає контактів з пресою.
Євген Лисий, «» 
Комментариев нет:
Отправить комментарий