Військовий кореспондент Олександр Вельможко побував на вихідних в зоні бойових дій, які розгорнулися в покинутих цехах одеського заводу «Оріон».
Затхлій лютневе ранок неділі. Мрячить дрібний дощик. Добре, хоч не мороз у мінус п'ятнадцять, як недавно. Їду за завданням рідній редакції, щоб їй добре спалося вночі, - джерела в околоправоохранітельних колах повідомили про те, що цеху заводу «Оріон» захопили якісь терористи, і тепер їх будуть звідти викурювати круті хлопці з спецназу.
Так воно і виявилося. На вулиці імені академіка із забавним прізвищем Гаркавий стоїть величезний, заввишки з стандартну дев'ятиповерхівку напівзруйнований завод. У цехах порожньо, вікон немає. Дверей теж. На сходах поручнями навіть і не пахне. З усіх щілин між плитами перекриттів капає вода. На кожному поверсі - формене болото. Стіни поцятковані графіті, від самих справжніх творів мистецтва до банального слова з трьох літер ... А на даху навіть дерева виросли.
Десь між поверхами в переходах, що нагадують коридори комп'ютерних іграшок-стрілялок, натикаюся на справжнісінький військовий табір. Рядами стоять рушниці. Тут же починають розводити багаття, де буде грітися вода для чаю і смажитися м'ясо. Командир, такий собі Павло Семенюк, займається форменого бюрократією - з'ясовує, скільки у нього сьогодні в розпорядженні солдатів, хто озброївся сам, а кого треба озброїти.
Прямо на підлозі розкладена карта-схема. З неї випливає, що спочатку треба заволодіти цехом на другому поверсі, де засіли злісні терористи, захопити вибуховий пристрій, поки супостати не натиснули кнопку. Потім необхідно взяти штурмом, власне, базу терористів - сумне двоповерхова будівля. Ворог не здається, тому штурм буде жорстоким.
Гримлять одиночні постріли й автоматні черги. Все в диму. Бійці використовують для вогневих позицій колони, купи цегли та напівзруйновані стінки. Важкі берци смачно плямкають у рідкому болоті. Періодично до «штабу» приходять поранені. Їм надають першу допомогу, після чого вони знову рвуться в бій. Терористи люто відстрілюються і відступають, кинувши вибуховий пристрій на сваволю долі. Солдати вирішують підірвати його к чортовій матері і висмикують чеком. Чути гуркіт вибуху, всі навколо буквально всіяне осколками бомби. Перемога!
Але це тільки початок. Осине гніздо терористів стала воістину братською могилою для багатьох бійців. З даху цеху видно, як солдати короткими перебіжками намагаються наблизитися до обложеної будівлі, але безрезультатно - постріли противника залишають на землі гори трупів. Терористів у результаті взяли кількістю - база розгромлена, із захисників не вижив ніхто.
Місцеві жителі шоковані: стрільба, дим, всюди бігають озброєні люди в камуфляжі і масках ... Війна? Чи це урки Маркова тренуються перед тим, як влаштувати бандитський наліт на мерію самого комфортного у світі міста? Або, навпаки, Комітет оборони Одеси готується відбити атаку вкрай зарвалися бандитів, рвуться до влади?
На щастя, немає. Ніякої війни, просто активний відпочинок. Трупи віртуальні, замість куль - кульки з фарбою. І хоча в проміжках між пострілами частенько звучить міцний російський мат, ніхто нікого не ненавидить, адже це гра. Військова гра. Проводиться вона разів у місяць на всяких покинутих промислових об'єктах, на природі і навіть у катакомбах. Грають усі - від школярів до солідних дядьків у віці. Задоволення цілком доступне - 75-80 гривень з людини за участь, плюс ще 100-150 гривень за прокат амуніції, зброї і барвистих боєприпасів. Це як посередні так посидіти в ресторані, тільки більше драйву, адреналіну та кмітливості. А після бою - гарячий чай з шашликом ... Називається дійство пейнтболом.
Хочете зіграти? Тоді вперед на www.paintball.od.ua - вивчати премудрості гри, спілкуватися на форумі і переходити від теорії до практики.
Комментариев нет:
Отправить комментарий